Украинский портАл
 


ВИТОКИ АЛЬЯНСУ

Після завершення Другої світової війни країни Східної та Західної Европи опинилися розділеними ідеологічними та політичними бар'єрами часів холодної війни. Східна Європа потрапила до сфери впливу Радянського Союзу.

У 1949 році 12 країн по обидва боки Атлантики утворили Організацію Північноатлантичного договору, яка була створена з метою протистояння можливому прагненню Радянського Союзу поширити свій вплив не лише на східноєвропейські країни, але й на інші частини континенту.

У період з 1947-го до 1952 року у рамках Плану Маршалла були виділені кошти для стабілізації економіки західноевропейських країн. Роль НАТО як політичного та військового союзу полягала у забезпеченні колективної оборони від будьякого можливого прояву агресії та підтриманні безпечного середовища для розвитку демократіі та економічного зростання. За словами тодішнього Президента США Гаррі С. Трумена, План Маршалла та НАТО були "двома половинками одного горіха".

Країни - засновниці НАТО - Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія та США - зобов'язалися прийти на допомогу одна одній у разі військової агресії проти будь-якої з них. Зобов'язавши Північну Америку захищати Західну Європи, Альянс довів, що будь-яке намагання політичного та військового тиску на Західну Європу приречене на поразку. Водночас у такий спосіб було гарантовано, що політика окремих країн у галузі оборони поступово стане більш гармонійною та взаємозалежною.


ЩО ЯВЛЯЄ СОБОЮ АЛЬЯНС

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) є втіленням трансатлантичного зв'язку між країнами Европи та Північної Америки, які становлять союз, що гарантуе безпеку та оборону його членів. Основною та незмінною метою діяльності НАТО, яку окреслено у Вашинстонському договорі, є захист свободи та безпеки усіх його членів політичними та військовими засобами.

Відповідно, з часу свого заснування у 1949 році НАТО являе собою основу системи колективної безпеки своїх держав-членів. НАТО також завжди відігравало роль ключового форуму для проведення консультацій з питань безпеки, які викликають заінтересованість його членів, а також вагомої опори миру та стабільності на усьому євроатлантичному просторі.

Після завершення холодної війни Альянс перебрав на себе нові ключові завдання, як-то зміцнення безпеки шляхом заохочення партнерських відносин з усіма демократичними країнами Европи до Кавказу та Центральної Азії. У відповідь на зміни, що сталися у загальному середовищі безпеки, Альянс також перебрав на себе додаткову відповідальність. Це, зокрема, подолання нестабільності, що походить від регіональних та етнічних конфліктів на території Європи, та загроз, що виникають поза межами євроатлантичного регіону.

Нині діяльність Альянсу дедалі розширюеться, охоплюючи співпрацю з Росією, Україною та іншими державами, які не входять до складу НАТО, а також зусилля, спрямовані на те, щоб зробити Альянс здатним запобігати новим викликам у галузі безпеки, які властиві ХХІ століттю, як, наприклад, міжнародний тероризм та поширення зброї масового знищення.

Щоб зберести свою ефективність стосовно захисту та зміцнення безпеки за умов нинішнього швидко змінюваного середовища безпеки, Альянс нині запроваджуе rрунтовну трансформацію, яка охоплюе усі аспекти його діяльності й передбачає запровадження нових завдань, вступ нових членів, вдосконалення військового потенціалу, розбудову нових партнерських відносин та новий спосіб ведення справ.
Терористичні напади 11 вересня 2001 року проти Сполучених Штатів Америки, під час яких пасажирські літаки були використані як зброя масового знищення, переконали усіх наскільки сильно змінилася ситуація у галузі безпеки з часу припинення холодноі війни, а також продемонстрували, наскільки уразливими є сучасні суспільства перед новими загрозами безпеці.

Внаслідок цих терактів Альянс ввів у дію статтю 5 Вашинстонського договору - положення про колективну безпеку країн-членів НАТО. Ця безпрецедентна подія засвідчила практичну та політичну підтримку Сполучених Штатів Америки з боку Альянсу у цей вирішальний момент. До того ж відтоді НАТО не тільки надало допомогу США щодо проведення операції з реагування на терористичні атаки. Було також вжито заходів у плані зміцнення загальної спроможності НАТО протистояти загрозі, яка походить від міжнародного тероризму.


ЯК ФУНКЦІОНУЄ НАТО?

Одніею із запорук міцності НАТО є процес ухвалення рішень, який rрунтуеться на досягненні консенсусу. Це означае, що усі рішення мають бути одностайними. Внаслідок цього часто виникае потреба у проведенні тривалих консультацій та обговорень, перш ніж буде ухвалене важливе рішення. Хоча сторонньому спостерігачеві така система може видатися надто повільною та громіздкою, вона має дві незаперечних переваги. По-перше, вона забезпечуе дотримання суверенітету кожної з країн-членів Альянсу. По-друге, коли вже рішення досягнуто, воно користуеться стовідсотковою підтримкою усіх держав-членів і підкріплене готовністю його виконувати.

Найвищий орган, що ухвалюе рішення в НАТО, - це Північноатлантична рада, до складу якої входить по одному Постійному представнику з боку кожної країни-члена Альянсу. Постійний представник має ранг посла, а в роботі йому допомагае національна делегація у складі дипломатичного персоналу та радників з питань безпеки. Рада засідає на рівні послів щонайменше раз на тиждень, а зазвичай - ще частіше. Також відбуваються регулярні засідання Ради на рівні міністрів закордонних справ та оборони, а час від часу - на рівні глав держав та урядів.
НАТО очолюе Генеральний секретар, якого призначають терміном приблизно на чотири роки. Генеральний секретар обираеться з числа видатних державних діячів одніеї з країн-членів Альянсу. Він головуе на засіданнях Північноатлантичної ради та інших ключових органів Альянсу та сприяє досягненню консенсусу країнами-членами НАТО. Стосовно управління щоденною діяльністю Генеральному секретареві допомагае Міжнародний секретаріат, що складаеться з експертів та посадовців з країн-членів НАТО.

НАТО не має власних збройних сил. Більшість сил, наданих у розпорядження НАТО, весь час залишаеться під національним командуванням та управлінням, окрім випадків, коли країни-члени НАТО відряджають ці сили для виконання конкретних завдань під проводом НАТО, починаючи від колективної безпеки до нових місій, таких як миротворчість та операціі з підтримки миру. Політичні та військові структури НАТО забезпечують довготермінове планування, необхідне для того, щоб національні підрозділи були здатними виконувати ці завдання, а також запроваджують організаційні заходи стосовно спільного командування, управління, тренувань та навчань.


ЗМІЦНЕННЯ БЕЗПЕКИ ШЛЯХОМ ПАРТНЕРСТВА

Основні проблеми, які спричинили розмежування Европи за часів холодної війни, полягали в ідеологічному, політичному та військовому протистоянні між Сходом та Заходом. Відколи внаслідок широкомасштабних змін холодна війна була припинена, НАТО запровадило в життя низку ініціатив, спрямованих на зміцнення безпеки і стабільності шляхом створення установ, які забезпечили 6 ведення діалогу, зміцнення довіри та розвиток співпраці з колишніми противниками, а також іншими европейськими країнами та сусідніми державами у Середземномор'ї, тобто охоплюючи ще більш широкий регіон.

Найпершим кроком у цьому напрямі стало утворення у 1991 році Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС). Перейменована згодом на Раду евроатлантичного партнерства (РЄАП), вона стала центральним форумом для ведення консультацій та втілення співпраці між НАТО та країнами-не членами в усьому евроатлантичному регіоні.

У 1994 році НАТО запровадило ініціативу, відому під назвою "Партнерство заради миру" (ПЗМ). Ця програма має на меті допомогти країнам-учасницям реструктуризувати їхні збройні сили таким чином, щоб вони були здатними відігравати належну роль у демократичному суспільстві та брати участь у миротворчих операціях під керівництвом НАТО.

Враховуючи індивідуальні потреби кожної окремої країни, програма надає змогу практичного співробітництва у багатьох галузях, тобто країни-учасниці можуть на власний розсуд обирати обсяги та тематику заходів у рамках програми, у яких вони бажають брати участь, виходячи із своїх потреб у галузі безпеки. Заходи, що проводяться у рамках ПЗМ, різнопланові, починаючи від військових навчань до семінарів, практичних занять та навчальних курсів.

Особлива увага приділяеться досягненню більшої прозорості збройних сил та встановленню належного демократичного контролю над ними. Досвід, набутий завдяки участі у програмі "Партнерство заради миру", був особливо корисним з точки зору взаемодії між військовими підрозділами різних країн, які беруть участь у діяльності миротворчих контингентів, таких як Сили стабілізації (СФОР) на територі'і Боснії та Герцеговини та Сили у Косові (КФОР).

У 1995 році НАТО ініціювало Середземноморський діалог - програму за участі шести середземноморських країн, а саме: Єгипту, Ізраїлю, Йорданії, Мавританії, Марокко та Тунісу. Програма, до якої згодом, у 2000 році вступив також Алжир, має на меті сприяти розвиткові добрих відносин та взаеморозуміння з країнами Середземноморського регіону, у такий спосіб зміцнюючи регіональну безпеку та стабільність. Серед заходів, що проводяться у рамках ініціативи, - запрошення учасників з країн Діалогу пройти навчання на курсах у Школі НАТО в Обераммергау (Німеччина) та Оборонному коледжі НАТО у Римі (Італія).

У 1997 році було переведено на більш офіційну основу двосторонню співпрацю між НАТО та Росією та НАТО і Україною. 3 кожною з цих двох країн Альянс підписав двосторонні угоди, які мали регламентувати відносини у майбутньому. Так, були створені Постійна спільна рада Росія - НАТО та Комісія Україна - НАТО, покликані полегшувати процес регулярних консультацій та обговорень з питань безпеки. Тематика засідань цих органів різноманітна: від проведення миротворчих операцій на Балканах, врегулювання криз та запобігання поширенню зброї масового знищення до оборонної конверсії, охорони довкілля та планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру.

А у 2002 році країни - члени Альянсу та Росія суттево поглибили та зміцнили свої відносини, утворивши Раду Росія - НАТО, яка стала наступницею Постійної спільної ради Росія - НАТО. Йдеться не лише про зміну назви, але про піднесення відносин на якісно новий рівень. Новоутворений форум, у межах якого усі країни співпрацюють на засадах рівноправного партнерства, засідає під головуванням Генерального секретаря Альянсу. Ключовими галузями у полі зору цього органу були визначені такі: боротьба з тероризмом, врегулювання криз та недопущення поширення зброї масового знищення. Як і у випадку Північноатлантичної ради, усі рішення Ради Росія - НАТО ухвалюються на основі консенсусу.
 
міфи про НАТО

зарубки НАТО

шпаргалка НАТО
інші веб-сторінки цього автора
ностальгія за помаранчем

Історико-культурний заповідник БУША
Обласна організація Спілки письменників України
 
COPYRIGHT © RODOSLAV-2007