Украинский портАл
 


КРАЇНИ-ПАРТНЕРИ АЛЬЯНСУ

Відразу після закінчення холодної війни під час консультацій Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) обговорювались проблеми безпеки, які були наслідком холодної війни. Наприклад, питання виведення російських військ з Балтійських республік. Були також ініційовані заходи політичної співпраці у вирішенні інших питань безпеки і оборони. РПАС відкрила нові шляхи співробітництва в багатьох галузях, проте, головна увага приділялась багатосторонньому політичному діалогу і недостатньо забезпечувала розвиток індивідуальних відносин між окремими країнами і НАТО.

Ситуація змінилась в 1994 році, коли було започатковано програму "Партнерство заради миру" (ПЗМ) - основну програму практичної двосторонньої співпраці між НАТО і окремими країнами-партнерами, яка стала значним кроком на шляху до подальшого розвитку процесу співробітництва. В 1997 році було створено Раду евроатлантичного партнерства (РЕАП), яка стала наступницею РПАС і мала забезпечити розвиток попередніх досягнень у формуванні вдосконаленого та більш оперативного партнерства.

В основі партнерства і співпраці на багатонаціональному рівні лежить процес регулярних консультацій і спільних заходів, спрямованих на забезпечення прозорості у відносинах і взаємної довіри між всіма країнами євроатлантичного регіону. На двосторонньому рівні головна увага повинна приділятися розвитку таких практичних робочих відносин між окремою країною-партнером і НАТО, які відповідатимуть конкретній ситуації в країні та її національним потребам.

Процес розвитку партнерства передбачає налагодження діалогу і взаєморозуміння між усіма зацікавленими країнами, багато з яких були супротивниками, оскільки належали до альянсів, що перебували у конфронтації, або мали тривалі суперечки регіонального, територіального, політичного, етнічного або релігійного характеру. Спільні зусилля, спрямовані на пошук рішень проблем безпеки, допомогли подолати колишні упередження і сформувати чітке бачення тих переваг, які дає співробітництво.

Процес розвитку партнерства був надзвичайно успішним, попри всі труднощі і ускладнення, які, мабуть, були неминучими, якщо взяти до уваги складність багатовимірного процесу політичних, економічних і соціальних змін, що відбувалися в країнах Центральної і Східної Європи та колишнього Радянського Союзу. РЕАП і програма ПЗМ набули власної динаміки розвитку внаслідок того, що НАТО і країни-партнери послідовно докладали зусиль для розширення співпраці в галузі безпеки на основі партнерських угод, які вони уклали.

З роками НАТО трансформувалась відповідно до змін у середовищі безпеки, так само розвивалась і система партнерства. Для збереження динамізму і актуальності партнерських відносин Альянсу необхідно було вдосконалювати заходи і механізми партнерства відповідно до нових пріоритетів НАТО.

Так само важливо було поглибити і розширити партнерські відносини і для того, аби вони відповідали сподіванням країн-партнерів і залишались для них не менш привабливими, ніж раніше. Два раунди розширення НАТО змінили баланс між членами Альянсу і партнерами. У березні 2004 року партнерів залишилось менше, ніж членів Альянсу і вони представляли собою досить неоднорідну групу країн.

Ця група включає балканські країни, що все ще мали подолати проблеми минулого, стратегічно важливі, проте недостатньо розвинуті країни Кавказу та Центральної Азії, а також нейтральні держави Західної Европи. Деякі з цих країн перебувають у процесі розвитку власних збройних сил і структур оборони, в той час як інші вже зараз можуть робити вагомий внесок в операції під проводом НАТО і можуть запропонувати іншим партнерам дорадчу, навчальну і практичну допомогу у різних галузях.

Сьогодні 20 країн-партнерів проводять регулярні консультації з 26 членами Альянсу у форматі РЕАП, який дае можливість поглиблювати співпрацю у вирішенні багатьох питань оборони і безпеки. Вони часто проводять спільні військові навчання та взаемодіють, солдати країн-партнерів беруть участь у миротворчих операціях НАТО, члени Альянсу і партнери спільно виконують завдання в межах боротьби з тероризмом. На момент закінчення холодної війни ніхто не міг передбачити таких глобальних змін в розвитку євроатлантичного стратегічного середовища.

Первинною метою політики НАТО, спрямованої на розвиток партнерства, було подолання бар'єрів та зміцнення безпеки через діалог і співпрацю. Сьогодні завдання ціеї політики є значно більш далекосяжними, оскільки країни-партнери разом з НАТО протистоять загрозам безпеці ХХІ століття, серед яких тероризм, розповсюдження зброї масового знищення і країни, що зазнали кризи державної влади.



ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСТВА

1991 - Перше засідання Ради північноатлантичного співробітництва

1994 - Започаткування програми "Партнерстно заради миру" (ПЗМ) Початок роботи комісій країн-партнерів у НАТО
3асновано Центр координації партнерства в Штабі ОЗС НАТО в Європі (SHAPE)

1995 - Міжнародний координаційний центр починає працювати в SHAPE

1996 - Партнери беруть участь у діяльності сил НАТО, сформованих для впровадження Боснійської мирної угоди

1997 - Перше засідання Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) в Сінтрі, Поргугалія.
На наступних самітах НАТО і РЄАП в Мадриді, Іспанія, прийнято рішення про вдосконалення оперативної складової П3М.

1998 - Створення Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи і Відділу реагування на катастрофи.

1999 Три країни-партнера: Чеська Республіка, Угорщина та Польща вступають до НАТО.
Діалог і співпрацю включено в Стратегічну концепцію НАТО як складові фундаментальних завдань у галузі безпеки.
На Вашингтонському саміті прийнято рішення щодо подальшого вдосконалення П3М та посилення їі оперативної ролі.
Країни-партнери беруть участь у розгортанні Сил Косова під керівництвом НАТО.

2001 - 12 вересня відбувається засідання РЄАП, на якому засуджено терористичні напади на Сполучені Штати і прийнято рішення про боротьбу з тероризмом.

2002 - Після проведення комплексного перегляду на Празькому саміті прийнято рішення про посилення ролі РЄАП і ПЗМ.
Започатковано План дій Партнерства проти тероризму.

2003 - Країни-партнери надають свої сили для формування Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані, керованих НАТО.

2004 - Сім країн-партнерів: Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія приєднуються до НATO.
На Стамбульському саміті ухвалюються рішення щодо подальшого зміцнення партнерства.
Започатковано План дій партнерства щодо розбудови оборонних інституцій.
 
міфи про НАТО

зарубки НАТО

шпаргалка НАТО
інші веб-сторінки цього автора
ностальгія за помаранчем

Історико-культурний заповідник БУША
Обласна організація Спілки письменників України
 
COPYRIGHT © RODOSLAV-2007